четвер, 25 лютого 2016 р.

25 лютого — 145-річчя від дня народження Лесі Українки


25 лютого — 145-річчя від дня народження Лесі Українки
І сьогодні слово і голос Лесі Українки ідуть між люди. Про вірші Лесі Українки, які лунали на Майдані: будили, підіймали дух, додавали сил та енергії, щоб вистояти у страшному протистоянні.



                                                     
«Іде між люди й пісня про Україну та любов, пісня, яку в урочу мить залишила для своїх сестер і братів українців разом з провісництвом для нації вірна її дочка Леся Українка:
В просторі бачу я країну
Осяйну, наче світло ідеалу,
Неначе світло правди.
Стоїмо перед Лесею, як перед пречистою душею України».

                                                             Я. Гоян



Уривок з книжки Ганни Токмань «Майдан: сторінка живої історії»


Лунало «Герої не вмирають!», «Слава героям!» — «Слава! Слава! Слава!...» котилося у відповідь. Живим коридором стояли майданівці, повільно рухалася крита військова машина з вантажем – 200. Хіба вони думали, що так залишатимуть Майдан?! Це не був звичайний катафалк із труною. Ми знали, що їх там багато, що вони не вмерли, а загинули, і це насилля було страшним, жорстоким, несправедливим. Кожний із них міг сховатися у своїй хаті скраю і по телевізору спостерігати, як за нього і майбутнє його дітей стоїть на барикаді інший хлопець, але вони були найкращими, найсміливішими, найчеснішими. Вони не ховалися за чужі спини, а навпаки, закрили своїми, часто зовсім юними спинами Україну, закрили від зла, від озвірілої банди, що захопила владу в країні. Я бачила, як плачуть чоловіки, суворі, пропахлі димом, мовби висічені з граніту.

Молитви, жалобні пісні, промови – запальні, гарячі, рішучі. Про відступ навіть не йшлося, ця крита машина, це дрібоньке кача було сильнішими за Януковича й усі види військ, готових до «антитерористичної операції». Хіба можна допустити, щоб смерті героїв були марними? Ні, Майдан переможе. Навіть, якщо загинуть усі, хто тут нині, буде новий день і нові герої. «Слава Україні!» — «Героям слава!» означає, що поки живе Україна, будуть народжуватися герої, бо ці два поняття – неділимі.

Нічого не сказавши дружному гурту, знову вийшла надвір: задумала піднятися на сцену і прочитати щось із поезії Лесі Українки, незабаром, 25 лютого, буде її день народження.

Першим декламувала вірш «Досвітні огні», хрестоматійний, шкільний, завдяки якому поетесу називають Співачкою досвітніх вогнів. На Майдані твір набув нового значення: образ вогнів, що «прорізали темряву ночі» викликав асоціацію – захисного полум'я на барикадах, палаючих покришок, «коктейлів Молотова». Моторошно було читати рядки про ніч, що скрила людей «під чорні, широкії крила», — не тільки тому, що стояла справді скорботна і небезпечна ніч, а й тому, що у всій нашій великій волелюбній країні панував режим Януковича, який тримався на принципі, викритому Лесею Українкою: «Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі». Переді мною ось ті, хто не покорився, хто засвітив досвітні огні. ...Вперше мені хотілося заглянути в душу кожному українцеві, вимовити так, щоб усі почули Лесин заклик, який летів до нас крізь століття:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли, —
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.

Як часто протягом трьох місяців протистояння з ніччю Майдан потребував допомоги, як часто зі сцени звучало Лесине «Вставай!»: «Київ, вставай!», «Львів, вставай!», «Донецьк, Вставай!», «Україно, вставай!» ...Треба знову й знову бити на сполох, пробуджувати все нові й нові душі. Саме для цього й написала Леся Українка свої «Досвітні огні», саме для цього й виходили промовці на сцену Майдану.

Другим читала вірш «І все-таки до тебе думка лине...» Чому саме його? Бо в ньому протиставляється пасивний і активний патріотизм. Перш ніж декламувати цей невеликий, сповнений надзвичайної художньої енергії вірш, вирішила заінтригувати слухачів і сказала приблизно таке: Леся Українка не приймала сльозливого розпачу над Україною, сперечалася з тими, хто лише оплакував її долю. Що вона відповіла їм, ви зараз почуєте. І зазвучали Лесині рядки, у яких авторка веде нас через тугу й жаль, долає відчай, вдається до злої насмішки над слізьми, «що ллються від безсилля». Читаючи, намагалася весь Лесин сарказм вкласти у слова: «О, сліз таких вже вилито чимало, — країна ціла може в них втопитись...», адже люди, які стояли переді мною, були такими ж, як Леся, вони змогли затамувати печаль і перетворити її на гнів і рішучі дії. Прикінцеві рядки вірша є вибуховими:

Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!

Якби прочитала ці рядки у будь-який день протистояння до Чорного Водохреща, мене, а може, й Лесю Українку, політичні лідери назвали б провокатором, звинувативши у заклику до кровопролиття. Нині ж ми розуміли всю гірку справедливість Лесиних слів.

Коли читала третій вірш – «Уста говорять: «він навіки згинув!»», головним для мене було не заплакати, хоча сльози над померлим є інакшими – не слабкими, а святими, прощальними. Пояснила перед виконанням: цей вірш Леся присвятила другу, професійному революціонерові, білорусу Сергію Мержинському, який помер у неї на руках. Більше нічого не требу було казати, кожний майданівець подумав про Михайла Жизневського, про всіх і кожного загиблого побратима й посестру. І звучав діалог через лінію смерті, завдяки геніальній Лесі Українці ми чули голос (голоси!) з-за межі, зокрема й тих, хто нас щойно полишив.

Уста говорять: «він навіки згинув!»
А серце каже: «ні, він не покинув!»
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут, в глибині, і б'ється враз зі мною:
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

У таку глибоку тишу мій голос ще не падав ніколи, відчувала досягнення слів до дна душі кожного, а й містичний їхній лет через темряву до вічного світла, до безсмертних душ героїв. Ми розуміли Лесю Українку, і вона розуміла нас, ніби почувши гасло, що котилося Хрещатиком услід за незабутньою страшною машиною: «Герої не вмирають!» Кожний із героїв незримо знову був з нами і промовляв Майдану: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Продекламувала, як нашу майданівську клятву на крові, останній рядок трагічної поезії: «Тебе нема, але я все з тобою!»

І набув він не тільки містичного смислу пам'яті, а й сенсу присяги: живі мають не зрадити, продовжити боротьбу, будувати Україну на духовних цінностях, за які пролито кров. Мені стиснуло горло, не здатна була навіть промовити традиційне для майданівської сцени завершальне: «Слава Україні!», тихо сказала: «Дякую» — і пішла. «Дя-ку-є-мо!» від Майдану, що почула вслід, — одне з найдорожчих слів мого життя.


Пропозиція для обговорення

Чи були у вашому житті моменти, коли рядки з віршів Л.Українки допомагали, підтримували, просто приходили на думку?

Напишіть у коментарях чи приходьте до бібліотеки для обговорення.

Ми будемо дуже вдячні.



Пам'ятка

батькам школярів

про читання дітей в сім'ї



















Давайте хороший приклад вашій дитині, показуючи, як вам подобається читати. Нехай вона бачить вас за читанням.
Систематично відвідуйте бібліотеку. Покажіть дитині, як працює бібліотека і де дитина може знайти свої улюблені книги. Дозволяйте дітям самостійно вибирати книги.
Визначте певний час і місце для читання. Зробіть хорошою традицією читання перед сном.
Не бійтеся хвалити дитину, якщо бачите її зацікавленість книгами.
Вивчайте інтереси своєї дитини, вибирайте книги, що відповідають її розумовим здібностям. Для цього самі знайомтеся з дитячими книгами.
Якщо дитина тільки починає виявляти інтерес до самостійного читання, старайтеся давати їй тоненькі книжечки з великими малюнками. Кожна самостійно прочитана сторінка буде зміцнювати впевненість дитини у своїх силах.
Привчайте дітей читати з обкладинки і титульної сторінки, на яких вказані прізвища автора, назва книги. Терпляче вимагайте, щоб діти їх запам’ятали.
Навчити дітей уважно і вдумливо читати найкраще за допомогою голосного читання. Слухаючи голосне читання, діти краще розуміють і запам’ятовують зміст книги.
Коли школяр вже самостійно читає, стежте, щоб він був уважним, не пропускав нічого, не поспішав, не заглядав зразу в кінець книги.
Старайтеся, щоб читання було різноманітним: казки, розповіді про тварин і рослини, пригоди. Пам’ятайте про поезію!
Обов’язково розмовляйте з дітьми про прочитане. Пропонуйте розказати прочитане мамі, татові, бабусі, дідусеві. Коли дитина переказує, обережно спрямовуйте її увагу на головне, допоможіть пригадати якусь цікаву деталь. Бесіда про прочитане має бути довірливою, приємною і для батьків, і для дітей. Привчаючи молодшого школяра до уважного читання, учіть його користуватися передмовою, післямовою
коментарями в книзі, робити записи про прочитане, малюнки по прочитаному. Років із семи діти можуть вести читацький щоденник.
Використовуйте телебачення. Допоможіть дитині підібрати книги про людей, країни, різні речі, які вона бачила по телевізору. Пропонуйте читати дитячі художні твори, що були екранізовані. Нехай дитина порівнює написане з екранізованим.
Практикуйте сімейне читання. Книги, прочитані разом у сімейному колі, назавжди залишають у серці дитини атмосферу затишку, довіри, захищеності, спільності інтересів. Отже, читайте разом!
Привчайте дітей дотримуватись правил гігієни читання. Поясніть дітям, що не можна читати при слабкому освітленні, що лампа повинна бути з лівого боку і світло має падати тільки на книгу, що при читанні необхідно давати відпочивати очам.
Шановні батьки! Пам’ятайте, що одна з найбільш важливих справ, які ви можете зробити для вашої дитини, - допомогти їй полюбити книгу!

середа, 17 лютого 2016 р.





«Живописець галицького села».

До 145-річчя від дня народження Леся Мартовича (1871 – 1961) — українського письменника і громадського діяча,
члена «Покутської трійці»).

Попереджувальна довідка






«Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.
Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю - Покуття - 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Льовова.
В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова. З цього часу він систематична виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя - «Стрибожий дарунок» і інші оповідання.
В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а на -весні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло».
Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон».
Злигодні першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер.  Похоронили його в сусідньому селі Монастирок.

***

ЛІТЕРАТУРА:
Мартович Л. Твори / Л. Мартович. – К. : Дніпро , 1976. – 426с.
Мартович Л. Забобон : повість / Л. Мартович. – К. : Дніпро , 1971. – 230с.
Лесь Мартович // Історія укр. л-ри кінець ХІХ – початок ХХ століття. – К. : Вища шк. , 1978. – С. 300-316

*******
Болотенюк М. Він був не «іншим» , а великим майстром слова / М. Болотенюк // Галичина. – 2000. – 29 лют.
Войцехівська М. Лесеві Мартовичу заважали оженитися три «П» / М. Войцехівська // Галичина. – 2004. – 12 лют. – С. 10

Горак Р. То де ж насправді помер Лесь Мартович? / Р. Горак // Літ. Україна. – 2007. – 20 груд. – С. 8

Данько Ф. Крізь морози і заметілі до рідної хати Леся Мартовича / Ф. Данько // Галичина. – 1996. – 14 лют.

Марчук Г. Надзвичайно пильний спостерігач життя галицького народу / Г. Марчук // Галичина. – 2001. – 10 лют.
Марчук Г. Не для слави, а для людей… / Г. Марчук // Краєзнавець Прикарпаття. – 2006. – №7. – С. 52-53

Мафтин Н. Жанрово-стильова своєрідність малої прози / Н. Мафтин // Зарубіж. л-ра. – 2002. – № 2. – С. 50

Мохорук Д. Його душа співала і творила / Д. Мохорук // Галичина. – 2006. – 11 лют.

Пам’яті великого українця : основ. дати життя і тв. Л. Мартовича // Шк. б-ка. – 2006. – №1. – С. 73-76
Погребенник Ф. До ідеалу краси й добра / Ф. Погребенник // Галичина. – 1996. – 9 лют.

Погребенник Ф. Лесь Мартович : життя і творчість / Ф. Погребенник. – К. : Дніпро , 1971. – 194с.