четвер, 19 квітня 2018 р.





А поки ми, заплутані в тенетах
Лжеправди, за софітами не бачимо Зорі
І молимося новим ідолам в багетах,
На сполох б'є Собор Його душі.
Лана Світ  

                                                             


Олесь Гончар… 3 квітня цього року  ми святкували 100-річчя з дня народження великого українського письменника і гуманіста. Які б зміні довкруги не відбувалися, Олесь Гончар не сходить з його прижиттєвої висоти. Він народився і жив в Радянському Союзі, але його постать на тлі тієї епохи постає як феномен в українському вимірі. Щира, незрадлива любов письменника  до України, уселяє віру в майбутнє нашого народу. Як світло незгасної зорі, з нами його твори, публіцистичні виступи, щоденники.
Слухаймо ж Олеся Гончара, який від чистої молодої душі проспівав у літературі свою першу пісню любові і на схилі літ, молодий духом, відлетів у небеса з лебединою піснею на вустах.
Слухаймо уважно його соборне слово, віщий голос тронки в українському степу. Слухаймо ж душею, і, може, відкриється нам велика таїна, яку він залишив нам, сущим і прийдешнім, у дивному-предивному чарі-слові.



пʼятниця, 30 березня 2018 р.




Із книгою і словом поріднися,

Хай буде книга – твій насущний хліб.

Тож зачерпни із неї і напийся,

Снаги, що в серці залишає слід


- Виставка – запрошення «Веселімось , граємось , книжечки читаємо» (1-4 клас)

- Пізнавальна подорож дитячими енциклопедіями «Знання та таємниці на книжкових         полицях» (7-9 клас)
  -Виставка малюнків «Мій улюблений казковий герой» (1-6 кл.)
  -Флешмоб " Книго рідна! Ти всім нам потрібна!»  (1-9 клас)










середа, 31 січня 2018 р.

Твори-ювіляри 2018 року


220 років – (1798)–«Енеїда» І.П. Котляревський (перша публікація)

200 років – (1818)–«Роб Рой» В. Скот

200 років – (1818) – «Паломництво Чайльд Гарольда» Дж. Г. Байрон

180 років – (1838) – «Наталка-Полтавка» І.П. Котляревський

180 років – (1838) – «Пригоди Олівера Твіста» Ч. Діккенс

170 років – (1848) – «Домбі і син» Ч. Діккенс

170років – (1848) – «Ярмарок марнославства»В. Теккерей

150 років – (1868) – «Діти капітана Гранта» Ж. Верн

140 років – (1878) – «Микола Джеря» І.С. Нечуй-Левицький

140 років – (1878) – «П’ятнадцятирічний капітан» Ж. Верн

130 років – (1888) – «Сто тисяч» І.К. Карпенко-Карий

120 років – (1898) – «Війна світів» Г. Уеллс

90 років – (1928) – «Людина-амфібія» О.Р. Бєляєв

90 років – (1928) – «Дванадцять стільців» І. Ільф та Є. Петров

90 років – (1928) – «Мина Мазайло» М.Г. Куліш

80 років – (1938) – «Хобіт, або Туди і Назад» Дж. Р.Р. Толкієн

50 років – (1968) – «Собор» О.Т. Гончар

50 років – (1968) – «Диво» П. А. Загребельний









"В сердцях людських не вмерли Крути, 

Вони проклали у майбутнє шлях,

щоб гордо майорів навіки 

жовто-блакитний український стяг.

Було їх триста, тільки триста

Героїв Українських соколят.

(М.Коломий)





У спогадах учасників студентського бою під Крутами 29 січня 1918 року, роздумах сучасників, поетичним і публіцистичним словом на тлі для нас трагічних суспільно-політичних і військових подій осмислюється героїка подвигу юнаків в ім'я України.

Видання, матеріали якого подаються, як правило, в оригіналі, друковані раніше тільки в еміграції й часто без повних імен авторів, розраховане на українську молодь і всіх тих, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби нашого народу в 1917—1921 роках.



Трагедія під Крутами знайшла палкий відгук у серцях свідомих громадян України і далеко за її межами. Відомі поети, прозаїки, публіцисти С.Єфремов, Л.Старицька – Черняхівська, Д.Дорошенко та інші опублікували щирі і зворушливі статті у вільній пресі про героїчну загибель юних бійців за волю. Так, Л.Старицька – Черняхівська у статті “Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами” писала: “Для нас могила ця лишиться на віки полум’ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Це буде друга свята могила над Дніпром”.

Вражені трагедією під Крутами, похоронами жертв більшовицького терору, Павло Тичина, Олександр Олесь, Уляна Кравченко, Валер’ян Поліщук та інші вилили свій біль, створивши проникливі поезії, присвячені пам’яті загиблих.

Крути. Січень 1918 року: документи, матеріали, дослідження, кіносценарій / Упоряд. Я. Гаврилюк. – К.: «Просвіта», 2008. – 840 с.
Збірник є результатом десятирічної роботи історико - культурологічного товариства «Герої Крут», пошуків, вивчень та досліджень лицарського подвигу героїв. Більшість документів та матеріалів є надзвичайно цінними, зовсім невідомими і маловідомими.








Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року / Упоряд. І. Ільєнко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995. – 348 с. Пропонований збірник, перший в Україні після сімдесятилітнього ідеологічного табу бодай на позитивну згадку про подвиг одержимих, саме й покликаний стати тим п'єдесталом, з якого має розпросторюватися світло правди і чесного поцінування тих, хто першим згорів на жертовному вогні в ім'я самостійної України.





Бій відлунав… / Упорядник-редактор В. О. Рог. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2006. – 96 с.Повернутись до історичної правди, по-новому описати її, пам'ятати загиблих героїв, яких вела у бій любов до України.














Героїка трагедії Крут / Упоряд. В. І. Сергійчук. – К.: Україна, 2008. – 464 с.
У спогадах учасників бою під Крутами, роздумах сучасників поетичним і публіцистичним словом на тлі для нас трагічних суспільно-політичних воєнних подій осмислюється героїка подвигу юнаків України в ім’я своєї Вітчизни. Видання, матеріали якого подаються, як правило, в оригіналі, друковане раніше тільки в еміграції й не скрізь містить повні імена авторів. Розраховане на українську молодь і всіх тих, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби нашого народу в 1917-1921 роках.


День Соборності (день Злуки)

Українська мрія - єдність, свобода і незалежність. Основа державності, якої споконвіку намагалися позбавити цю прекрасну частину земель всі її так звані сусіди прикриваючись «високими» інтересами, час від часу набувала цілком ясні обриси. Так сталося і на початку 1918-го. У цей січневий місяць у запалі революційних змін була створена Українська Народна Республіка, відома як УНР. Більш того на тих територіях, які входили до складу колись потужної Австро-Угорської імперії, була утворена ЗУНР - Західноукраїнська Народна Республіка. Вже до кінця року, в грудні 1918-го у Фастові, з гарячим бажанням втілити українську мрію в реалії, лідерам цих двох держав вдалося підписати своєрідний поєднувальний договір. Цей договір увійшов в нашу сучасну історію як «Акт злуки» і 22-го січня 1919-го року він був публічно оприлюднений в Київській столиці на знаменитій Софійській площі.

Набираюча обертів машина кривавої диктатури, яка прийшла на зміну колишніх «консерваторів» поспішила зламати і ці сміливі починання вільного українського народу. Вже буквально через кілька місяців більшовики увійшли в Київ, Закарпаття окупувала Чехословаччина, а Східну Галичину - поляки. А далі ...

Акт злуки тоді так і залишився лише декларацією, але народ ніколи не втрачав надію, адже народ, який втратив надію просто зникає. Надію, приміром, втратили нащадки кривавих диктаторів, коли Великий і Могутній Радянський Союз - об’єднання, побудоване зовні на «нових канонах справедливості», а всередині на крові і безглуздих жертвах, звалилося, не залишивши після себе нічого, що могло б його реанімувати.

22-е січня 1990-го року. Мільйони українців вишикувалися в справжню живий ланцюг, що розтягся від Києва до Львова. Вони відзначали День Соборності, День своєї української єдності та свободи.

21-го січня 1999-го року відповідно до Указу Президента України № 42/99 День Соборності був закріплений на законодавчому рівні суверенної держави. Потім, 30-го грудня 2011-го року, відповідно до Указу Президента України № 1209/2011 під назвою «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят», День Свободи, який раніше відзначався 22-го листопада був об’єднаний з Днем Соборності і свято набуло свою нову назву - «День Соборності та Свободи України».
Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України «братнім російським народом», відповідно до Указу Президента України № 871 / 2014 від 13-го листопада 2014-го року, святу повернули колишню назву. «Відзначати щорічно 22 січня - у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки - День Соборності України. Внести до Указу Президента України від 30 грудня 2011 року № 1209 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят” зміну, виключивши абзац другий статті 1.»- йдеться в Указі.

Відзначаючи День Соборності в бібліотеці-філіалі с. Надрічне була проведена історична година "Соборна мати Україна - одна на всіх,як оберіг"

вівторок, 29 серпня 2017 р.






Споконвічна – рідна земля,
Незалежна – держава моя,
Вічна і завжди єдина                                               
Ненька моя – Україна

Микола Бук



Шлях України до незалежності, до створення суверенної держави був довгим та кривавим. Багато українців пожертвували своїм життям заради цієї прекрасної мети — об'єднати всі етнічні українські землі й створити умови для розвитку багатоетнічного українського народу, його мови, культури, традицій. Лише наприкінці ХХ століття мрія Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Івана Франка, мільйонів простих людей стала реальністю.
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 1991 року, і продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, а також виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статусом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської соціалістичної республіки позачерговою сесією 24 серпня 1991 року урочисто проголосила Акт про незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНА.
1 грудня 1991 року в Україні відбувся всенародний референдум, в якому взяло участь 84,18% громадян країни; з них 90,32% підтвердили Акт проголошення незалежності від 24 серпня.
Віднині територія України є неподільною і недоторканою. На території України чинними є Конституція і закони України. Національні символи: Державний Гімн України — «Ще не вмерла України і слава, і воля», Державний Герб України — малий герб тризуб золотої барви на синьому щиті, Державний Прапор України — прямокутний жовто-блакитний стяг.
З моменту проголошення державного суверенітету України почався новий етап її історії — етап відродження української нації та держави.
Головними орієнтирами розвитку України стали: підвищення авторитету країни на міжнародній арені, будівництво демократичної правової держави, створення суспільства, що складається з активних та свідомих громадян, досягнення стійкого зростання в економіці та високого рівня добробуту й безпеки людей, збереження миру та злагоди у всіх областях життя, розвиток регіонів, підтримка культури і спорту.
Рік у рік набирала сил, міцніла Україна, переборюючи вантаж проблем, успадкованих від минулого, і відповідаючи на гострі виклики сучасності...
За останні чверть століття слово «незалежність»  набуло нового значення. Відомо, що за свою землю і волю український народ боровся упродовж всієї історії. І сьогодні, у середині другого десятиріччя ХХІ століття, українці проливають кров за свободу, за батьківщину, за єдність. На жаль, Україна день своєї Незалежності зустрічатиме у стані неоголошеної війни, коли частина нашої землі анексована, коли кожного дня гинуть люди, коли біженцями у своїй країні стали десятки тисяч людей...
...Одночасно наш народ переживає нестримний процес національного відродження. Мільйони українців потягнулися до державної символіки як втілення ідей національної єдності і суверенності, своєрідного кода історичної пам'яті народу. А головне, із «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» під жовто-блакитними кольорами ми переможемо! Слава Україні! Героям слава!

У тебе, Вкраїно, є справжні герої,
Пишається ними народ.
Вкраїно, вперед — не скінчились набої,
Щоб вигнать проклятих заброд.

В цій мужності ми, Україно, с тобою.
Відновить життя свій потік.
А тих, хто не вийшов з кривавого бою,
Вкарбуймо у пам'ять навік.
Вадим Крищенко


Відзначаючи  День Незалежності України  в бібліотеці-філіалі проведено літературний екскурс  "Краса і велич символів держави" 













пʼятниця, 21 липня 2017 р.





Роман Шухевич – видатний український політичний та державний діяч. Військовик. Був членом галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії та голова Секретаріату Української головної визвольної ради.
 Роман Осипович Шухевич народився 7 липня 1907 року в містечку Краковець, на Галичині у родині судді. За іншими даними він народився 30 червня 1907 року. Навчався у Народній школі в Кам’янці Струмиловій в 1913-1917 роках. Досягнувши 10-річного віку вступає до Львівської гімназії де здає так званий іспит зрілості. Будучи ще досить юним Роман цікавиться питаннями націоналістичного спрямування та ходить на різноманітні спортивні секції. Залучився до роботи в молодіжному угрупуванні української військової організації (УВО).  В 1925 році Роман Шухевич став повноправним членом УВО. А через рік, 14 вересня 1926 року його приймають до Львівської Політехніки (Львівського Політехнічного Інституту), який Роман закінчив з успіхом у 1931 році. Паралельно з цим він закінчує спеціальні курси для військових старшин (офіцерів). В 1929 році Роман Осипович вступив до ОУН, будучи одним із перших її членів та займав там довгий час пост бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН. В 1930 році Роман Шухевич вирішує одружитись на дочці священика Наталії Березинській, яка народила йому сина Юрія та дочку Марію. В 1934 році через свою діяльність потрапляє до концтабору в Березі Картузькій, а з нього до польської тюрми. Вийшовши з ув’язнення Роман Шухевич бере активну участь в організації «Карпатської Січі» та стає одним з її керівників. Починаючи з 1940 року веде активну боротьбу із фашистськими військами, захищаючи Закарпатську Україну. В 1939-1940 роках Роман Шухевич виконує роль референту зв’язку з українськими землями в СССР. В 1940-1941 роках він стає Крайовим Провідником на Західних Окраїнах Українських Земель і членом Революційного Проводу ОУН. За його сприяння в 1940 році було організовано Український Легіон, який він і очолив. В червні 1941 року — Львівським управлінням НКВД було закатовано 5450 львів’ян, в тому числі і Юрія Шухевича, рідного брата Романа. Починаючи з 1943 року Роман Шухевич займає посаду Головного Командира УПА під псевдонімом Тарас Чупринка. Вже в травні того ж року за рішенням Проводу ОУН, Роман Шухевич стає Головою Бюра Проводу ОУН. В липні 1944 року, Роман Шухевич відомий під псевдонімом Лозовський стає Головою Генерального Секретаріату УГВР. Коли з ув’язнення повернувся Степан Бандера на пост провідника ОУН, Шухевич під псевдо Тур обійняв пост Голови Проводу ОУН на Українських Землях. В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у бою з озвірілими московськими загарбниками в Білогорщі біля Львова.
Вшановуючи пам'ять визначного діяча в бібліотеці –філіалі пройшов відео-круїз Штрихи до портрета Романа Шухевича.